Эхо Гиндукуша

ВІН ФОРСУВАВ ДНІПРО ПЕРШИМ

ВІН ФОРСУВАВ ДНІПРО ПЕРШИМ

ВІН ФОРСУВАВ ДНІПРО ПЕРШИМ

Іноді дивуєшся, як доля забавляється людиною. У сьогоденні корінний сибіряк, командир дивізійної роти розвідки Тиміш Міхайлов мешкає у Горішніх Плавнях, просто навпроти місця, де йому, щоб забезпечити переправу регулярних батальйонів радянської армії, довелося уплав перетнути Дніпро.

Сучасні історики називають цю операцію найграндіознішим ратоборством за весь час існування людства. З обох боків у ній брало участь майже 4млн. військовиків, а фронт її розтягнувся на 1400 кілометрів. Це була одна з найбільш кровопролитних операцій. За різними оцінками, кількість втрат з обох боків (з урахуванням убитих і поранених) складає від 1,7 млн. до 2,7 млн. військовиків.

Перший плацдарм на правому березі Дніпра було завойовано 22 вересня у районі злиття Дніпра і річки Прип’яті. Іншу позицію було відбито під Дніпродзержинськом, наступного дня в тому ж районі - третю, і четверту, 28 вересня поряд з Кременчуком. До кінця місяця було створено 23 плацдарми на протилежному березі Дніпра, деякі з них - 10 кілометрів завширшки і 1-2 кілометри в глибину.

З одним з тих славетних воїнів, командиром розвідувального взводу, котрий першим ліквідував кулеметну точку гітлерівців на правому березі Дніпра на ділянці під Кременчуком, нам вдалося налагодити зв’язок і розпитати його про ті події…

Коли прийшла війна, йому було тільки сімнадцять. Батько і старший брат подалися до Радянської армії. Згодом він дізнався, що батько у 41-му загинув під Смоленськом, а брат під Шяуляєм – у 42-му. А Тиміша тоді на фронт не взяли. Разом з такими ж однолітками його відправили у Забайкалля на авіаційний завод - працювати задля Перемоги. Але хлопчаки того часу рвалися бити фашистів. Тому, тільки-но в квітні 1942 року Тимішу виповнилося 18, він написав рапорт. Йому вручили ППШ (пістолет-кулемет Шпагіна), командир вказав де в автомата спусковий гачок, сказав: "Жити захочеш - голову сховаєш", - і відправив на шикування. На тому навчання і скінчилося.

До свого першого бою Тиміш Міхайлов у складі роти автоматників потрапив під Сталінградом. Саме його підрозділ першим вийшов на з'єднання з військами Степового фронту, чим завершувалася операція з оточення групи армій Паулюса.

Бойове хрещення не минуло без крові. Щоб прорвати ще тонку і недостатньо міцну смугу оточення, гітлерівці задіяли авіацію. Бійцям з їх стрілецькою зброєю нічого було протиставити. Довелося "зариватися" в землю. Разом з товаришами він сховався у якомусь напівзруйнованому сараї. Одразу ж  діряву стріху тієї споруди прорвала авіабомба. Тиміш Харламович до цього дня не відає: дякувати вдачі, чи нарікати на долю. Він не пам'ятає, коли його витягнули з руїни; не відає скільки загинуло товаришів, не розуміє, як сам вижив. Перші послідовні думки з'явилися в його голові вже у госпіталі, в Свердловську. Далі були три місяці лікування наслідків важкої контузії. Ще в госпіталі він напросився у військове училище.

У Єлані навчали розвідницькій справі. Предмет вельми непростий. Тиміш Харламович відзначає, що все, про що намагаються зараз розповісти глядачам кінематографісти - дитячі іграшки, у порівнянні з тим, чого їх, на той час вісімнадцятирічних хлопчиків, научали в тій учебці. Тут школили шифрам спілкування в умовах глибоких рейдів тилами противника, німецькій мові, навикам виживання, прийомам самооборони і багато чому іншому, чого Тиміш Харламович і зараз розповідати не наважується. І набирали туди тільки добровольців. Так Тиміш Міхайлов став розвідником дивізійної розвідки.

Першим випробуванням для нього стала битва за Вороніж, а наступним - Курська битва. Саме бійці його підрозділу привели тоді "язика", який і розповів про напрям головного удару гітлерівській армії під Прохоровкою. Радянські війська встигли тоді перегрупуватися і організувати глибоко ешелонований заслін танковій армії Гудеріана, що, як наслідок, і забезпечило розгром противника в найграндіознішій танковій битві в історії людства.

Далі була гірка поразка у битві за Харків. Його дивізія зіткнулася тоді з вправно організованою обороною тракторного заводу. Розвідники отримали наказ привести "язика". Але взвод засікли ще на нейтральній смузі. За півхвилини розвідників "засипали" мінами. Ліва рука до цих пір в нього болить. Осколок розітнув п'ятірню уздовж фаланг пальців до самої променевої кістки. Згодом, за аналогічних обставин під Одесою, він отримав своє третє поранення. Важке - в обличчя. Лікарі тоді врятували. А на ХТЗ наказ так і не вдалося виконати. Довелося відступити. Тиміш Харламович розповідає, що навіть тоді перш за все берегли людей. Одним з головних законів для розвідника було: "Якщо "засікли", ти повинен вийти з-під обстрілу, а не лізти під кулі в даремній, нібито, героїчній спробі виконати наказ". Тоді, внаслідок важких боїв під Харковом, у німецький полон потрапили значні сили радянських військ. Роті Міхайлова вдалося вийти з оточення з мінімальними втратами - потонув один розвідник. Згодом Харків все ж узяли. І погнали фашистів далі на захід.

А пізніше 252 дивізія 96-го корпусу 2-го українського фронту підійшла до Дніпра. 27 вересня 1943года Тиміш Міхайлов, 19-тирічний командир взводу дивізійної розвідки отримав завдання перетнути Дніпро і знищити кулеметну точку противника. Головні оборонні споруди противник улаштував за п'ятсот метрів від ріки. Тактика визначала. Інакше, війська тих, що обороняються, розстріляла б радянська артилерія. Над самим обривом німці залишили тільки кулеметні гнізда. Вони й повинні були прийняти перший удар і не допустити раптової атаки радянських військ. Кулеметники, для остраху, періодично пострілювали по руслу річки, по лівому берегу і знову ховалися під бруствер.

Тиміш Харламович пригадує подробиці своєї переправи. Течія тоді безперервно несла "плоди" війни: вибухами вирвані з корінням дерева, колоди з зруйнованих будинків, нехитрі пожитки, трупи тварин, людей... Маскуючись в цьому страшному „бульйоні”, розвідники, під прикриттям ночі, форсували уплав Дніпро.

Берегову лінію перетнули непоміченими. Вузьким урочищем нечутно поповзли у німецький тил. Тиміш Харламович пригадує, що зупинилися тільки тоді, коли почули позаду себе нову кулеметну чергу в бік лівобережжя. Більше орієнтирів не було. Та кулеметна точка і була за мету. Міхайлов узяв з собою тільки двох розвідників. Іншим наказав заритися в землю.

Зазвичай, склад кулеметної точки німецької армії передбачав не більше трьох чоловік. У становищі, що склалося, розвідникам не дозволялося стріляти. В кожного для ведення бою був кортик. Дроти зв'язку в околицях посту не знайшли. Залишалася вірогідність наявності в кулеметників радіозв'язку. Тим більше потребувало діяти миттєво і кортиками. Кулеметників зарізали блискавично і нечутно. Вони так і не встигли нічого повідомити своїм основним силам.

Майже одночасно, нижче за течією, навпроти селища Келеберда, нейтралізували кулеметну точку сусіди. Тільки після цього на пост підтягнулася решта бійців, а Міхайлов спустився з обриву до річки і випустив у небо зелену ракету. Тиміш Харламович до цього часу картається: "Радіозв'язок тоді був просто нікчемний". Сигнальну ракету помітили німці і відкрили шквальний артилерійський вогонь по руслу річки і узбережжю. "Дивитися на це було жахливо, - розповідає Міхайлов. - Скільки наших при переправі загинуло?! Снаряди потрапляли прямо в плоти. Люди, разом з гарматами й кіньми, йшли на дно. Це й до цих пір згадувати моторошно".

Плацдарм тримали три доби. І всі три доби на правий берег безперервно йшли батальйони. За цю операцію Тиміш Міхайлов був нагороджений орденом Червоної зірки.

З цього епізоду почалося звільнення правобережжя України від фашистів на ланці 2-го українського фронту.

А на развідроту Міхайлова чекали нові випробування. Тиміш Харламович згадує, як одного разу, вночі, їм наказали не допустити підриву мосту під Олексіївкою (Кіровоградської області). Германські сапери і охорона моста розбіглися без зайвого галасу. Розвідники втримали міст до світанку, а вранці пішли до сусіднього села. Тут вони вирізали цілий розквартирований по хатинах підрозділ противника. Німці спали як бабаки. Не встигли розвідники трофеї позбирати, аж ось з переліску до розвідників кинувся весь побитий, у подертому лахмітті дідусь. Старий благав їх ударити по фашистах, що орудували у селищі за горбом. Там готувалася страшна акція...

Коли дісталися місця, розвідники застали жахливу картину. Фашисти заганяли до корівників натовпи голих жінок. Гітлерівців налічили одинадцять. Характерно, що німців було тільки троє. Усі інші виявилися поліцаями. Взводу Міхайлова вдалося оточити ферму, коли у вікна корівників вже запихали оберемки соломи. Технологія перевірена: у вікна, що горять, збожеволілі від жаху жертви не полізуть. Один з поліцаїв вже почав готувати каністру з гасом. Розвідники вдарили в найостанніший момент. Усіх катів взяли живими.

Як з'ясувалося, у корівниках були жінки єврейської національності. До речі, до 30% особового складу роти розвідки були євреями. Особливо цінним для розвідника вважалося знання німецької мови.

"Тільки на зовсім маленьких дівчатках були трусики. Усі інші були роздягнені наголо. Бачили б Ви їхні очі, коли ми їх випустили звідти. Як вони плакали й цілували нас. Адже вони розуміли, що їх зараз спалять. Вони ж бачили весь процес підготовки: і гас, і солому у вікнах, і розстріл їх чоловіків. Якби ми їм дозволили, вони б тих мерзотників на дрібні шматочки розірвали б", - згадує Тиміш Харламович. Поруч знайшли яр, сповнений трупів тільки-но розстріляних чоловіків. Після таких жахів дев'ятнадцятирічні хлопчики не могли не зробитися жорстокими. "Наші на Заході творили не менш страшні речі..." - пригадує Тиміш Харламович. Поліцаїв розвідники розстріляли над тим же яром, а німців передали до штабу...

Фронт чимдалі відсовувався на захід. Тиміш Міхайлов брав участь у боях під Одесою, Кишиневом, у Корсунь-Шевченківській операції, звільняв Будапешт, Відень, Югославію, штурмував начисто зруйнований війною Дрезден. Він отримав ще одне, четверте, поранення. Він зустрічав американців на Ельбі. І він дійшов до Перемоги.

Але на цьому його війна ще не закінчилася. «Нас завантажили у вагони і відправили на схід», - розповідає Тиміш Харламович.

Всі губилися у здогадках – куди ж іще? Але інформації не було. Тільки у Новосибірську полковник з оперативного штабу на його питання відповів: "Як розвідник розвідникові тобі скажу - їдемо воювати Японію". Развідрота, якою командував тоді вже старший лейтенант Міхайлов у більшості своїй складалася з сибіряків. Того ж дня його вагон зробився спустілим. Усі, чий будинок був в межах досяжності, випереджаючи ешелон, "розлетілися на перекладних" по домівках. Але в Тиміша занепокоєння не виникло і на хвилину. За три дні весь особовий склад роти був у Читі! Наскільки ж боляче їм було йти з рідної домівки, до якої вони йшли через смерть і кров чотири роки!?? Всього лише на добу! Побачити рідних і знову відправитися - на війну - вмирати!!! Як же треба дорожити своєю Честю і Життям своїх бойових друзів!!?

"Під час переходу через пустелю Гобі загинуло, напевно, більше людей, ніж при форсуванні Дніпра, - розповідає Тиміш Харламович. - На триста - чотириста кілометрів - ані краплини води. Той мізер, що підвозили на дивізію, навіть роздавати людям побоювалися - багато пити спраглим небезпечно. Ті три озерця, що попалися дивізії шляхом просування, для багатьох стали останнім притулком. Санітари не встигали померлих від води відтягувати. У всіх був один діагноз - заворот кишок”. Але саме цей маневр багато в чому визначив розгром Квантунськой армії, яка вважалася на той час найпотужнішою в світі. Залишки цього угрупування загнали на останній плацдарм - у 200-кілометровий тунель між Мукденом і Харбіном. Ці катакомби були обладнані під підземну базу. "Викурити" звідти японців змогли тільки хіміки - газом. Незабаром Японія капітулювала. Весь Сибір був забитий полоненими японцями.

Тиміш Міхайлов демобілізувався в 52-му. Працював шофером. В нього троє дітей. Під щасливою зіркою він знайшов свою суджену, уродженку Семенівського району Полтавської області. Так він і оселився за пару кілометрів від місця, де в далекому 43-му він знищив гітлерівське кулеметне гніздо, з чого і почалося звільнення правобережжя України на ланці 2-го українського фронту.

Своє четверте поранення Тиміш Міхайлов отримав у болотах під Будапештом. Тоді його загін "лоб до лоба" (на відстані у 5-6 метрів) зіткнувся з такою ж групою німецьких розвідників. Вони кидали один одному гранати з 17 до 23-00, упродовж шести годин. Тільки, коли зовсім потемнішало, розвідники змогли підібрати своїх поранених і розповзтися у різні боки. Наступне особливо показово:

- Тиміше Харламовичу, щоб Ви зробили, якби зараз зустріли німця з тієї групи, котрий завдав Вам поранення?

- Нічого. Мені немає за що його ненавидіти. Я не хочу воювати з німецьким шофером. Він теж був солдатом, і теж виконував наказ. Що робити з тими, хто усе це влаштовує сьогодні; з тими, хто робить заручниками своїх апетитів усе людство?..

У вересні виповнюється 66-років від дня початку наймасштабнішого в історії людства ратоборства – битви за Дніпро. За такими датами, насправді, кров і сльози. Не дай Бог нам іще таких традицій! Вже краще б святкувати той Великий День, коли на планеті не залишиться кордонів і армій. Але чи доживуть наші онуки до такого щастя?

 

 

Схиляючи голову перед звитягою і великодушністю воїнів - переможців фашизму, учасник бойових дій в Афганістані – Ігор Моісєєнко

Игорь Моисеенко

Лауреат государственной литературной премии имени Богдана Хмельницкого,член Национального союза писателей Украины

Поет и прозаик, журналист и кинодраматург Игорь Моисеенко родился в июле 1962 года в городе Кривой Рог. В 1990-х годах возглавлял Союз ветеранов Афганистана города Комсомольськ на Днепре. Срочную службу проходил в Афганистане (Джеллалабад), в батальоне погибшего Поэта-Героя „Аиста” (А. І. Стовби). Критики, отмечая стилистическое сходство стихотворений „Аиста” и Моисеенко, говорят о признаках наследования Игорем литературного Дара и Креста убитого войной талантливого Поэта. Результатом такой духовной связи двух литераторов стал чрезвычайно захватывающий и впечатляющий своим трагизмом роман „Сектор обстрела – «Аисты». За это произведение Игорю Моисеенко приcвоєно в 2010-му году звание лауреата литературной премии имени Богдана Хмельницкого

Новости сайта

RSS-материал
Ключевые слова