Эхо Гиндукуша

ШВОНДЕРІВЩИНА

 


Аби упередити швондерів, пояснюю одразу: Я за! Дерусифікація потрібна, але без пролетарської піни з рота.

Вигрібають на смітник одними граблями усе підряд. Люди не знають, наскільки шкодять собі.

Треба розуміти, що дебілізацію русні забезпечують не письменники класичної літератури (це не про прилєпіних), а підкопитні Кремлю ЗМІ та агенти московського сатани в літературі. Справжні Митці драматургією своїх творів формують еталони моралі. Але зливні бачки агітпропу спрямовують увагу аудиторії на паскудства псевдо митців. Так насєлєніє балалайні перетворюють на стадо людожерів. Надихають ці процеси інститути масового одурманення при кремлівському лігвищі сатани.

А тепер конкретніше…

Нагадую, підмурівком нації є її історичні національні культурні цінності.

Далі по списку…Видатними діячами з гори вже рекомендовано вирізати Чехова, бо представник чужинської культури. Народ вже ура кричить, і впірьод, і з пєснєй! Але є й інша реальність – пересічному українцеві невідома. І це природно. Ми ж не всі соціологи, чи культурологи. Водночас усі культурологи біжать до зубників, і не видєлуються. Бо інколи, як зуб заломить, треба фаховий знавець, а не геній літератури. В нашому випадку, аби зрозуміти наслідки забуття Чехова, і не наробити біди, геніям з народу варто трохи прокачати думку скромного знавця з впливу на людей мистецького слова. Для того, відхилимося трохи і зануримося в невідому більшості глибочінь питання.

Загальновідомо, що найважливіше з мистецтв кіно. От про місце і роль Чехова в нашому кіні і поговоримо.

Справа в тому, що Голівуд свого часу втомився витрачати мільйони на картини з нульовим прибутком. Кіновиробники просто вже півстоліття як завалені сценарною макулатурою від геніальних дилетантів. Тому якщо продюсер побачить одну помилку, сценарій, хоч і найгеніальніший, відправляється у сміттєвий кошик – одразу ж, безповоротно і не проси. Через те сформувалася ціла індустрія зі сценарних агенцій (більше 7 тисяч), які на тому непоганий гешефт роблять. Вони перевіряють сценарії, вказують на помилки, які унеможливлюють екранізацію, відправляють геніям на доопрацювання та деруть з їхньої геніальності свою монетку. І тільки після кількох кругів, можливо(!), якась агенція запропонує такий відполірований сценарій увазі котрогось продюсера, в якого на невимовне щастя знайдеться хвилинка, а зірки на небі вишикуються так, що він буде у доброму гуморі, не встелить ті писульки під сільодку, та за рекомендаціями НАДІЙНОЇ в дошку сценарної агенції представить оте кіно виробникам, які ще носом покрутять і може поставлять в план рік десь так на п’ятий, чи колись там.

Таким чином, кінокомпанії, якщо ти не Спілберг, майже не знімають нічого з того, що не пройшло експертизи спец.агенції. А відсів відбувається за критеріями, винайденими спеціально, щоб відрізнити провальні сценарії завчасно.

Американська академія кіномистецтва, дослідивши безліч найзначніших літературних шедеврів за 3,5 тисячолітній відрізок часу, виявила, що вплив на аудиторію геніїв літератури найбільш суттєвий, якщо його структура відповідає певному переліку ознак. Під час досліджень виявилось, що майже всі видатні літературні твори були створені, хоч і несвідомо, але в абсолютній відповідності до цих правил. Нате вони і Генії. Пізніше я ще покажу, як незнання лише деяких з тих «секретів» нашкодило всій Україні. Це сценарна структура, полярність емоцій і зміна характерів героїв.

В результаті тих досліджень з’явилася серія трудів Лінди Сегер, де авторам представлені рекомендації для роботи у відповідності до зазначених критеріїв. Пізніше з’явилися подібні посібники (фактично дублікати) й інших видатних авторів. Тож сьогодні Лінду Сегер називають гуру кінематографа. Вона особисто інспектувала більше 2тис. сценаріїв, провела семінари в більш ніж 30 країнах на 6 континентах. Працювала і в Києві. Зрозуміло, що сценарні агентства керуються її трудами. Дехто з швондерів мені вже закидав про Болівуд. Але Болівуд вчився в Голівуда.

Так от рекомендації Лінди Сегер розроблені на прикладах творів Антона Чехова. Її трактат «Як з хорошого сценарія зробити геніальний» став бестселером – настільним посібником і для початківців, і для титулованих професіоналів по всій планеті. І майже у всіх розділах цієї книги наводяться приклади майстерності сина полтавського чиновника, українця з українського Таганрогу Антона Чехова.

Ну то як, відречемося від нього, бо під час заборони друкуватися мовою, писав русскім язиком? Викреслимо Чехова? А вийде? Увесь світ його творами охоплюється. Він же все одно з якимось мультіком через телевізор до нашої крайньої хати пролізе. Може відгородимося від світового кінематографа стіною свого кіновиробництва? Може й так - років за тищу.

А чи вийде? Далі про вже отримані наслідки швондерівщини.

«Захар Беркут» - порушена вимога полярності емоцій і зміни характерів. Дочка зрадника одразу засуджує і ненавидить батька. Це неприродно. Має бути зміна емоцій від любові - до розпачу. Такого там навалом. В результаті герої механічні. Твір Великого Франка перетворено на черговий екшн-мочіловку, яких Голівуд наштампував безліч.

«Чорний ворон» - порушена сценарна структура. Картина не має кульмінації. Голос автора, замість розв’язки, - помилка. Робота звукорежисера - взагалі нема слів.

«Кіборги». Історія кіборгів має гриміти у віках гучніше за 300 спартанців. Але через сценарні помилки всесвітній прокат їй не світить. Автори не дотримувались правила триактності та припустилися грубих помилок. Наприклад: не можуть самі кіборги називати себе кіборгами. Їх так назвали вороги. Для цього треба було вести окрему сюжетну лінію. Її там нема взагалі. Звання знецінено. І замість наших Кіборгів, агітпроп москви прокотив по всьому світу продукт україножера Кустуріци. В результаті українською мафією у світі дітей лякають, а правду розповісти немає чим. І вже не буде, бо вдруге на це гроші не знайдуться точно.

Може варто було пані Лінду про Чехова почитати, перш ніж гробити твори геніального Франка, чи Шкляра?

Таких прикладів безліч.

Хіба можна вирізати ''Золоте теля'', чи Стругацьких, Довженка, Руденка?.. Гоголь ''Вечорами на хуторі...'' прославив українську традицію так, що і вся мистецька Росія, і Європа захоплювалися нашою культурою десятиліттями. Навіть в Пітері мода на українське встановилася.

Можна засуджувати імперіаліста Солженіцина, але хіба можна викреслити його геніальний ''Архипелаг Гулаг''? Чи українцям не потрібно знати, що їх чекає в Росії? Наші теж про те писали шедеври. Але жоден шедевр не замінить інший.

Чи можна викреслити теорію ноосферної цивілізації академіка Вернадського, бо він відзначений сталінською премією? До речі, на процес формування цієї теорії вплинули труди українця Сергія Подолинського, який винайшов фізичну економіку і спростував теорію прибуткової вартості як рушія цивілізації Маркса. Викреслимо, бо він жив у царській Росії? Це Подолинський роз’яснив, що головний рушій цивілізації – одиниця сонячної енергії, яка постачається в біосферу. А вже біосфера забезпечує енергією вінець творіння людину, як космічну істоту, здатну переробити її на головний продукт, потрібний Всесвіту – енергію емоції та почуттів. А гроші – лиш інструмент самоорганізації людства. Якби хиже до грошви людство співставляло свої дії з теорію фізичної економіки, цивілізація зараз не вмирала би у проваллі екологічної катастрофи. Викреслимо Подолинського? Його послідовниками стали геніальні Вернадський, Руденко і Бердник. А за ними і автор скромно зачаївся з Українською національною ідеєю, здатною знешкодити отруту "руского міра". А навіщо воно: знати дітям швондерів, що українці дали людству ключові знання для розвитку цивілізації?

Власне в тому і полягає Українська національна Ідея: служіння людству в якості джерела Натхнення, через яке відкриваються ключові для розвитку цивілізації знання. Це мета, або ідея утворення нації.

А підмурівком нації, нагадую, є її історичні національні культурні цінності. Без них не буде нації. Буде натовп малоросів – недолугих кріпаків, годних до мітли. Викреслимо будівничих тих цінностей – загубимо й націю. А нація, яка не виконує своєї цивілізаційної культурної місії перетворюється на цивілізаційне сміття, яке з планети змітається.

Проблему мовної експансії хочеться вирішити? Вона вирішиться, коли населення перетвориться в націю, яка цінує свої національні цінності. А їх формували Шевченки, Косачі, Чехови, Вернадські, Руденки, Бердники, Корольови… Коли люди зрозуміють, що саме на них Вищими Силами покладено українську культурну цивілізаційну місію, тоді вони зрозуміють потребу знати мову. Головне, аби вони знали, що ця цивілізаційна культурна місія їм усім і кожному Богом покладена, що за неї їм перед Творцем відповідати. Тоді вони вчитимуть мову добровільно. Хай хоч і роками, бо моментально це неможливо. Але вони вже ніколи не зрадять. Як не зрадять самого Бога.

Дерусифікація потрібна. Але без пролетарської піни з рота. Біда в тому, що людьми, які не розуміються на культурології, під шаленим тиском війни піднімається загальнонаціональна хвиля швондерівщини.

Це жахливо. Це неправильно.

Правильно буде, коли ''Архипелаг гулаг'' якісно перекладуть на мову і розкажуть в анонсі, що це геніальний твір відзначеного Нобелівською премією в'язня Гулагу, якого агітпроп чекістів забамбулив у дурня-шовініста. Але хіба зможуть якісно перекласти швондери?

З повагою, лауреат державних та міжнародних літ.-мистецьких премій, Ігор Моісєєнко

Детальніше про українську культурну цивілізаційну місію в розділі

«ІІІ.цивілізаційна культурна місія – стратегічна мета існування нації»

http://afgan.pl.ua/uk/content/nats%D1%96onalna-%D1%96deya-ukra%D1%97ni

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Игорь Моисеенко

Лауреат государственной литературной премии имени Богдана Хмельницкого,член Национального союза писателей Украины

Поет и прозаик, журналист и кинодраматург Игорь Моисеенко родился в июле 1962 года в городе Кривой Рог. В 1990-х годах возглавлял Союз ветеранов Афганистана города Комсомольськ на Днепре. Срочную службу проходил в Афганистане (Джеллалабад), в батальоне погибшего Поэта-Героя „Аиста” (А. І. Стовби). Критики, отмечая стилистическое сходство стихотворений „Аиста” и Моисеенко, говорят о признаках наследования Игорем литературного Дара и Креста убитого войной талантливого Поэта. Результатом такой духовной связи двух литераторов стал чрезвычайно захватывающий и впечатляющий своим трагизмом роман „Сектор обстрела – «Аисты». За это произведение Игорю Моисеенко приcвоєно в 2010-му году звание лауреата литературной премии имени Богдана Хмельницкого

Новости сайта

RSS-материал
Ключевые слова