Відлуння Гіндукушу

ДЕ ТИ, АДАМЕ?

- Де ж ти, Адаме?
Сам розкажи Мені,
Чом ти ховаєшся нині,
Адаме? 
Очі ув очі
Ми зустрічалися
Зовсім недавно.

 
Ти відійшов?
Відвертаєш лице?!
Плід отруйний вживаєш
Між звірами в хащах?..
Ось Я –
Вражений, бачу іздалеку це –
Ти  голодний, натомлений,
Хворий… Пропащий!
 
В надмір Любові
Я пригощав тебе
З Древа Життя
Вічновеселим нектаром.
Вір Мені –
Я чекаю, щоб разом були –
Із душею душа –
Сину мій, сину Адаме!
 
Часу немає?
Ти все щось робиш?!
Ні, не писати, орати,
Складати, місити,
Ні, не старатися бути
Умілим, хоробрим –
Найголовніше на світі –
Просто Л ю б и т и.
 
Найголовніше
Ти самотужки не в силі
Зробити без Мене:
В серці живити
Лагідні ружі,
Квіти вогненні,
Добре насіння Небесне.
 
Винести з холоду,
Змерзле коріння
В душі відігріти,
Може солодкими,
Може солоними,
Тепло сльозами полити, -
Ти вже не маєш
Віри й надії
Просто Любити.
 
Щастя людського
Перша умова й остання –
Вічну Любов
У душі споживати,
Разом із Богом –
Наче затерпле дихання –
Кожної миті
Із небуття відновляти.
 
І Воскресіння, і Вознесіння,
І Духа Зішестя –
Навіть до змерзлого серця –
Входять вогненні санскрити:
Цвіт милосердя,
Дар найдорожчий із Неба –
Просто Л ю би т и.
 
Спробують ближні,
Схоче недоля ще раз і ще раз
Цвіт у душі затоптати-згасити,
Та в саможертві
Непереможна і незнищенна
Радість одвічна – Любити!
 
Час повертатися
Шляхом,
Окропленим кров’ю,
Знову під віття
Моє життєдайне.
Ось Я – чекаю,
Вкотре почав із тобою розмову.
Чом ти ховаєшся й нині?
Де ти, Адаме?
 
28.09-9.10.2011
 
В ЗАШМОРГУ ЛЖЕДЕМОКРАТІЇ
 
Від Дону – аж за Карпати,
Із-за Десни – по Дунай...
Тебе по-різному звати:
Русь, Україна, край...
 
Що ж воно, сестри та браття,
Всюди така ненасить?!
В зашморгу лжедемократії
Гляньте – Вкраїна висить.
 
Як мені не заридати,
Як не схилитися в прах?
Рідна моя! Ти ж мати...
Подруга.. донька... сестра...
 
Чом же заклякли навколо?!
Швидше виймаймо з петлі...
Хай вже такого ніколи
Не буде на нашій землі.
 
Це сталося з нею ще зрання…
Куди ж їй летіти – без крил?!
Не скаже ласкаве втішання
І не зірветься на крик.
 
Послала старших із дому
По дальніх світах дітей.
Відомі і невідомі –
Ніхто не спинив як на те.
 
Знов по Шевченку братія
Чубиться й квасить носи,
А в зашморгу лжедемократії
Ген Україна висить...
 
Лишились і менші ді`тоньки,
Чимало їх в неї зросло.
Хто ж їм погладить голі`воньки,
Хто ж поцілує чоло?
 
Он поза школою знов-таки,
Бачу, стоять хлопчаки:
Пиво, цигарки, наркотики,
І штурхани, й матюки.
 
Що для них наші ікони,
Храми, і світло книжок,
Найкращі у світі закони,
Яких не сповняє ж ніхто?!
 
На самозгубних прокляттях
Дні наші гірко місить:
Куплена охлократія
І голоси «проти всіх».
 
Сльозами пекучими плачу,
«Прости нас!» – Бога молю.
Яка ж бо вона необачна...
Як ясно її люблю...
 
Тільки молитви стократні
Зможуть цей біль загасить:
В зашморгу лжедемократії
Рідна Вкраїна висить.
 
Ти наші провини знаєш –
Сліпі без любові діла!..
Але ж Ти в біді не лишаєш
І тих, в кого віра мала.
 
По звичаю відспівайте її,
Та знічений дух піднесіть,
У плетищах лжедемократії
Душею зумійте ожить.
 
Мусимо знову, люди,
Зводити дім від нуля,
Та Бог обіцяв, що буде
І небо нове, і земля!
 
30.11. 2011; 23.03.12
 
 

  

Ігор Моісєєнко

Лауреат державних та міжнародних літературно-мистецьких премій. Поет, прозаїк, кіносценарист і журналіст, член Національної спілки письменників України. Народився у 1962роціу м.Кривий Ріг. Строкову службу проходив в Афганістані, у батальйоні загиблого Поета-героя «Аіста» (О. І. Стовби). Критики, відзначаючи стилістичну подібність віршів «Аіста» та Моісєєнка, вбачають ознаки наслідування Ігорем літературного Дару і Хреста вбитого війною талановитого Поета. Результатом такого духовного зв’язку двох літераторів стали надзвичайно вражаючі своїм трагізмом вірші; кіносценарії, визнані кращими за все, що було на екрані про афганську війну, і неймовірно захоплюючий роман, який визнавався кращим антивоєнним твором в СНД, за який автору в 2010 році присвоєно звання першого лауреата літературно-мистецької премії імені Богдана Хмельницького. В 2015 році, за плідну літературну та громадську діяльність у справі побудови суспільства життєдайної духовності та моралі, - звання лауреата міжнародної літературно-мистецької премії імені М.В.Гоголя «Тріумф».

Автору випало у палаючому пеклі Афганістану, нав’язаному українцям кремлівськими бонзами, пройти по межі, що розділяє життя і смерть. Але всупереч тяжким фізичним і душевним травмам колишній воїн став справжнім українським патріотом і виносив у своєму серці філософську доктрину, яка вперше сформулювала і емпірично обґрунтувала дієву Українську національну Ідею. Ігор Моісєєнко не просто розробив концепцію стратегічного розвитку української нації, але й вказав конкретні віхи на шляху її реалізації та очікувану уже в недалекому майбутньому віддачу в усіх сферах суспільного життя нашого народу. Автор «Ідеї гармонії…» пропонує шляхом внесення Української національної Ідеї в Конституцію України та утвердження її окремим Законом у стислі строки сприяти тому, аби кожен українець, кожен громадянин України іншої національності відчув її благотворний вплив. Вочевидь ця книга постає найважливішим твором, на який надихає Господь одного з найобдарованіших літераторів України. 

Новости сайта

Syndicate content
Ключевые слова