Відлуння Гіндукушу

«АІСТИ» ЗАДУМУ БОЖОГО (Післямова до роману «Сектор обстрілу – «Аісти»)

«АІСТИ» ЗАДУМУ БОЖОГО (Післямова до роману «Сектор обстрілу – «Аісти»)

Істинні поети, як і всі митці, є провідниками Волі Творця на Землі, адже саме поетам доручено і покладено на плечі чи не найважчий тягар – талант животворити Словом. Сюжет роману «Сектор обстрілу – «Аісти» заснований на реальному факті загибелі в 1980-му році в ході воєнних дій в Афганістані талановитого українського Поета, 22-річного лейтенанта Олександра Стовби, що підписував свої вірші псевдонімом-абревіатурою «АІСТ». Стовба загинув лише за схожих обставин. Тільки на перше поверхневе прочитання можна вважати, що роман призначений утверджувати історичну достовірность реальних воєнних подій. Провідна ідея твору набагато глибша. Олександр Стовба був на диво обдарованим поетом. За потужністю таланту, що лише почав розкриватися, його порівнюють із багатьма Великими. Так сталося, що він віддав перевагу служінню Вітчизні у війську. Але навіть у військовому училищі, максимально завантажений навчанням, Олександр у казармі з двох тумбочок обладнав собі «стіл» і ночами працював над вдосконаленням свого літературного обдарування. При цьому він не примушував себе. Він дихав поезією, він любив поезію до повної самопожертви, він жив нею і був щасливий нею. Згадаймо Святе Письмо: «Споконвіку було Слово, і Слово в Бога було, і Бог було Слово» (Ів. 1:1). І ще: «І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою… І побачив Бог усе, що вчинив. І ото, – вельми добре воно!» (1М 1:26, 31). І це сказано не про про фізичні можливості людини, а про її здатність творити і бути від акту творіння щасливою, як і сам Бог, коли закінчив сотворіння безсмертної людської душі. Отже людина створена щасливою і з головною метою – духовної співтворчості з Усевишнім у творенні енергії щастя. Але люди забули про вічність власної душі, побудували агресивне суспільство споживання, в якому головними пріоритетами стали матеріальні статки, а не духовні надбання. Тим часом саме духовність зумовлює відповідні моральні засади, якими людина керується у своїх вчинках. Усі цивілізаційні кризи, що ми зараз переживаємо, від кризи економіки до глобального потепління, спричинені вчинками, зумовленими недостатнім рівнем моралі і духовності. А ці складові значною мірою формуються мистецтвом. Найкращі ж їхні зразки – мистецтвом істинним, животворчим. Посланці Божі: поети, письменники, художники, музиканти – покликані зробити Душу людства чистішою, відновити в людині здатність бути щасливою, щоб допомогти повернути людству духовність, відповідні до неї розумність і моральність вчинків і встигнути зупинити процеси самознищення… І це цілком можливо – в кожного з митців може бути багатомільйонна аудиторія. В тому і полягає їхня місія на Землі. На практиці вона може реалізуватись не тільки пасивною творчістю задля високого мистецтва. Але й шляхом проведення з максимально можливим дискусійним висвітленням у ЗМІ тематичних зустрічей митців, адже вони користуються у суспільстві беззаперечним авторитетом, з найширшою аудиторією: освітянами, журналістами, дітьми у виховних закладах, працівниками владних структур. Головним питанням на них має стояти органічно зумовлений зв’язок між рівнем духовності, культури, способом мислення, вчинками і соціальним станом людини, як Божого створіння, його буттям. Адже люди просто не відають про ці зв’язки. Тому й чинять беззаконня, тому й дісталися провалля самознищення. Більше того, саме митці несуть найбільшу відповідальність за аморальність соціуму сьогодення. Кон’юнктурщина в ЗМІ, які вже не помічають, що рекламують сатанізм, байдужий формалізм педагогів і батьків у виховних процесах розквітли буйним цвітом саме через інертність митців. Керуючись викладеними переконаннями, автор цього роману започаткував серію зустрічей-презентацій з неповнолітніми засудженими у виправних закладах України. Бо саме митці повинні відчувати відповідальність за наслідки впливу їхньої творчості на суспільну свідомість і виправляти становище. «Технологія» цього таїнства надзвичайно проста. Будь-яке слово є носієм енергії думки. Досягаючи свідомості через органи сприйняття, ця енергія формує моральні засади кожної окремої людини і суспільства в цілому, які визначають її рішення до вчинків. У процесі свого духовного розвитку людина може досягати стану, коли їй відкривається доступ до найвищих сфер Натхнення, звідки приносять для всіх Знання і Любов генії. Тоді в людині розкривається здатність прозрівати дійсне значення подій і явищ, відчувати думки та емоції оточуючих, управляти власними, знати мету свого існування і призначення оточуючих, бачити в них найкраще, любити і поважати їх, як створіння, гідні любові Божої. Чим чистіше, доброчинніше Слово, тим інтелектуально сильніше суспільство, тим розумніші його обранці-керманичі, тим доцільніші їхні рішення і вчинки. Але замість того, щоб відшукувати такі таланти і розвивати їх з дитинства, берегти та прислухатися до Богом Натхненних, таких як Пушкін, Лермонтов, Шевченко, Стус… – людство їх вдягає в мундири або в роби і відправляє на страту. То ж як може Творець допомогти людству, коли воно саме від Його Дарів відвертається, а його посланців убиває? І саме в цьому корені усіх проблем, що самогубно деформують нашу сучасність. Ось так в плані глобальної духовної боротьби за людство між силами Світла і Темряви люди самі віддають себе і своїх ближніх до рук ворога-сатани. У цій боротьбі загинув і Поет від Бога Олександр Стовба. З його загибеллю задуму Вищих сил було завдано істотної шкоди. Наше суспільство, на жаль, не усвідомлює трагічних наслідків таких втрат. Як відомо з усієї писаної історії, від самого Адама, поетів знищують. І в той же час, відчуваючи покликання, Посланці Божі – «Аісти» здатні піти на які завгодно поневіряння, навіть на страту, заради Богом Натхненної Істини, що дається у творчості, заради врятування людства від прірви бездуховності. Бо здатність творити – це найцінніше і найвідповідальніше з того, що дано людині: і найбільше щастя, і найважчий Хрест одночасно. А найтяжчі перешкоди на цьому шляху ставить війна, особливо в таких найскладніших природних та етнічних умовах, як це було і є в Афганістані, де в безкінечну жорстоку бойню під «правильними» гаслами втягнено представників багатьох народів. Ця книга – викриття реально пережитої війни, яка руйнує гуманну і творчу сутність кожної людини, знищує світлих провідників людства і цим штовхає його у прірву самознищення. «Суспільство, кращі сини якого полягають жертвами Молоху – ідолу війни, приречене опинитись на тому ж вівтарі» – саме в тому полягає провідна ідея роману. Розкриття її перед найширшою аудиторією читачів – головне його призначення.   Ігор Моісєєнко, лауреат літературно-мистецької премії імені Богдана Хмельницького

Ігор Моісєєнко

Лауреат державних та міжнародних літературно-мистецьких премій. Поет, прозаїк, кіносценарист і журналіст, член Національної спілки письменників України. Народився у 1962роціу м.Кривий Ріг. Строкову службу проходив в Афганістані, у батальйоні загиблого Поета-героя «Аіста» (О. І. Стовби). Критики, відзначаючи стилістичну подібність віршів «Аіста» та Моісєєнка, вбачають ознаки наслідування Ігорем літературного Дару і Хреста вбитого війною талановитого Поета. Результатом такого духовного зв’язку двох літераторів стали надзвичайно вражаючі своїм трагізмом вірші; кіносценарії, визнані кращими за все, що було на екрані про афганську війну, і неймовірно захоплюючий роман, який визнавався кращим антивоєнним твором в СНД, за який автору в 2010 році присвоєно звання першого лауреата літературно-мистецької премії імені Богдана Хмельницького. В 2015 році, за плідну літературну та громадську діяльність у справі побудови суспільства життєдайної духовності та моралі, - звання лауреата міжнародної літературно-мистецької премії імені М.В.Гоголя «Тріумф».

Автору випало у палаючому пеклі Афганістану, нав’язаному українцям кремлівськими бонзами, пройти по межі, що розділяє життя і смерть. Але всупереч тяжким фізичним і душевним травмам колишній воїн став справжнім українським патріотом і виносив у своєму серці філософську доктрину, яка вперше сформулювала і емпірично обґрунтувала дієву Українську національну Ідею. Ігор Моісєєнко не просто розробив концепцію стратегічного розвитку української нації, але й вказав конкретні віхи на шляху її реалізації та очікувану уже в недалекому майбутньому віддачу в усіх сферах суспільного життя нашого народу. Автор «Ідеї гармонії…» пропонує шляхом внесення Української національної Ідеї в Конституцію України та утвердження її окремим Законом у стислі строки сприяти тому, аби кожен українець, кожен громадянин України іншої національності відчув її благотворний вплив. Вочевидь ця книга постає найважливішим твором, на який надихає Господь одного з найобдарованіших літераторів України. 

Новости сайта

Syndicate content
Ключевые слова