Відлуння Гіндукушу

БИТВА ЗА ДНІПРО – НАЙГРАНДІОЗНІШЕ РАТОБОРСТВО ЗА ВСЮ ІСТОРІЮ ІСНУВАННЯ ЛЮДСТВА

БИТВА ЗА ДНІПРО – НАЙГРАНДІОЗНІШЕ РАТОБОРСТВО ЗА ВСЮ ІСТОРІЮ ІСНУВАННЯ ЛЮДСТВА

У вересні виповнюється 66 років від початку цієї військової операції. Сучасні історики називають цю битву найграндіознішим ратоборством за весь час існування людства. З обох боків у ній брало участь майже 4млн. військовиків, а фронт її розтягнувся на 1400 кілометрів.

Битву за Дніпро — розглядають як низку взаємопов’язаних військових операцій Великої Вітчизняної війни, здійснених на протязі чотирьох місяців другої половини 1943 року. Найбільш вагомими військовими операціями, котрі у сукупності розглядаються складовими Битви за Дніпро, є: Чернигіво-Прип′ятська, яка визначається числами від 26 серпня до 30 вересня 1943, Дніпровська повітряно-десантна (вересень 1943), Мелітопольска (26 вересня — 5 листопада 1943), Запорізька (10 — 14 жовтня 1943) Київська наступальна операція (3 — 13 листопада 1943) та Київська оборонна операція (13 листопада — 23 грудня 1943). У ході цієї битви значні сили Червоної Армії форсували річку, створили декілька плацдармів на правому березі річки, а також звільнили місто Київ. Битва за Дніпро стала й однією з найбільш кровопролитних операцій. За різними оцінками, кількість втрат з обох боків (з урахуванням убитих і поранених) складає від 1,7 млн. до 2,7 млн. військовиків.

У серпні 1943 року, після завершення Курської Битви, вермахт втратив усілякі надії на рішучу перемогу над СРСР. Втрати німців були значними. До того ж, армія, в цілому, була набагато менш досвідчена, ніж раніше - безліч її кращих бійців полягли у попередніх битвах. У сукупності всіх чинників, не дивлячись на значні сили, вермахт міг реально сподіватися тільки на тактичний успіх в тривалій обороні своїх позицій під натиском Радянський військ. Короткочасні наступи гітлерівців час від часу приносили значні результати, але перевести їх в стратегічну перемогу німцям не вдавалося. На додаток, фашистським дипломатичним відомствам ніяк не вдавалося навести лад у стосунках з союзниками. Тому рішенням Гітлера стало - виграти час за рахунок стримування Червоної Армії на рубежах природної перешкоди. Наказ збудувати комплекс оборонних споруд уздовж Дніпра, відомих як «східна стіна», був відданий німецькою ставкою 11 серпня  і був приведений у виконання негайно. Гітлер вимагав від свого штабу, щоб солдати вермахту втримали ці позиції будь-якою ціною. Укріплення зводилися уздовж всього берега Дніпра, але надії на забезпечення надійної і масованої оборони за настільки короткий термін були невеликі. Як наслідок, «східна стіна» не була однаково міцною на всьому протязі фронту. Натомість, правий берег Дніпра - набагато вищий і крутіший, ніж лівий, що ще сильніше ускладнювало форсування. Найпотужніші фортифікації були сконцентровані в місцях найбільш вірогідної переправи радянських військ: біля Кременчука,  Нікополя і Запоріжжя. На додаток до цих заходів, 7 вересня 1943 року війська СС та вермахту отримали наказ про тотальне спустошення територій, з яких доводилося відходити. Таким чином Гітлер сподівався ускладнити справу постачання Червоної Армії і затримати просування її з’єднань на захід.

З іншого боку, Сталін був сповненим рішучості форсувати повернення захоплених територій. Найважливішими в цьому відношенні були промислові регіони України, з її високою щільністю населення і чималою концентрацією вугільних та інших родовищ, які мали забезпечити Радянський Союз такими необхідними військовій промисловості стратегічними ресурсами. Таким чином, південні регіони країни становили визначальний напрям атаки радянських військ, навіть у збиток північним від нього фронтам.

24 серпня 1943 року радянські дивізії почали просування у бік Дніпра на протязі всього 1400-кілометрового фронту, що розтягнувся від Смоленську до Азовського Моря. Загалом, у операції були задіяні 2,65млн. військовиків, 51тис. гармат, 2400 танків і 2850 літаків, котрі входили до складу 36-ти загальновійськових, 4-х танкових та 5-ти повітряних армій, з’єднаних у п’ять фронтів.

Незважаючи на значну чисельну перевагу, наступ Червоної Армії був надзвичайно ускладненим. Опір гітлерівців був запеклим - люті бої йшли за кожне місто й за кожне село. Вермахт широко використовував ар'єргарди: навіть після відходу основних німецьких частин в кожному місті і на кожній висоті залишався гарнізон, який гальмував просування радянських військ.

Але за три тижні наступу, незважаючи на величезні втрати радянської армії, стало очевидним, що вермахт не може стримувати потужні атаки на рівному, відкритому просторі степів, де чисельна перевага Червоної Армії незмінно забезпечувала їй перемогу. З останньою надією зупинити цей наступ командувач гітлерівської групи армій „Південь” фельдмаршал Эріх фон Манштейн зажадав від фюрера 12 нових дивізій, але резерви Німеччини вже були небезпечно виснажені попередніми битвами. Роки опісля, Манштейн відзначив у своїх мемуарах: „Із становища, що склалося, я зробив висновок, що ми не можемо втримати Донбас наявними силами, і що ще більша небезпека для всього південного флангу Східного фронту утворилася на північному фланзі групи. Восьма і четверта танкові армії не в змозі чималий час стримувати напір противника у напрямі до Дніпра”.

Тому 15 вересня 1943 року Гітлер наказав групі армій „Південь” відходити до оборонних споруд на Дніпрі. Особливо кровопролитною, під час того відступу, стала битва за Полтаву. Місто було вельми укріпленим, а гарнізон, що обороняв його, достатньо досвідченим. Після цілої лави невдалих штурмів, які істотно уповільнили радянський наступ, генерал Конєв вирішив обійти Полтаву і вийти просто до Дніпра. А полтавський гітлерівський гарнізон було знищено тільки після ще двох діб лютих вуличних боїв.

Ближче до кінця вересня 1943 року радянські війська нарешті досягли узбережжя Дніпра на всьому його протязі. Але найважчі бої були ще попереду. 24 вересня, з наміром послабити опір противника, радянське командування зважилося висадити на правий берег Дніпра парашутний десант. Завданням радянських десантників було захоплення плацдармів і їх утримання до підходу підкріплення.

Ця операція стала одним з найбезглуздіших і найгіркіших провалів радянського командування за весь час існування Червоної армії. Через недостатнє знання пілотами місцевості, перша хвиля десанту була скинута на радянські ж позиції і, частково, у русло Дніпра. Другу ж хвилю, з п’яти тисяч десантників, розкидало площиною в декілька десятків квадратних кілометрів. До того ж, через негоже проведену розвідку місцевості, що не дозволила засікти механізовані частини німців, значний загін десанту, за відсутності протитанкової зброї, був знищений одразу ж після висадки. Окремі групи, втративши радіозв'язок з центром, ще намагалися атакувати німецькі підрозділи постачання. Згодом, частина з тих десантників приєдналася до партизанських загонів.

Але деякі історики відзначають, що, незважаючи на великі втрати, Дніпровська повітряно-десантна операція відвернула значну кількість німецьких механізованих з'єднань, що дозволило здійснити переправу військ з меншими втратами. Після цієї невдачі ставка відмовилась від подальшого масового десантування.

Радянським командуванням було прийнято рішення про завдання противникові масованого удару без щонайменшого зволікання, і про форсування Дніпра всією ділянкою фронту. Цей варіант не залишав німецькій стороні часу на підготовку удару у відповідь і, водночас, вів до надзвичайно суттєвих втрат з боку радянських військ. Але спрацювали політичні чинники. Сталін зажадав приурочити визволення Києва до річниці Жовтневої революції. Перший плацдарм на правому березі Дніпра було завойовано 22 вересня у районі злиття Дніпра і річки Прип’яті. Іншу позицію було відбито під Дніпродзержинськом, наступного дня в тому ж районі - третю, і четверту, 28 вересня поряд з Кременчуком. До кінця місяця було створено 23 плацдарми на протилежному березі Дніпра, деякі з них - 10 кілометрів завширшки і 1-2 кілометри в глибину.

Форсування Дніпра є яскравим прикладом героїзму радянських військ. Солдати, використовуючи щонайменшу можливість до переправи, перетинали річку на будь-якому плавзасобі, що тримався на воді, під жорстоким вогнем фашистських військ, зазнаючи важких втрат. Після цього радянські війська практично створили новий укріпрайон на завойованих плацдармах, фактично закопавшись у землю від вогню противника, і прикриваючи своїм вогнем підхід нових сил. З одним з тих славетних воїнів, командиром розвідувального взводу, який першим ліквідував кулеметну точку гітлерівців на правому березі Дніпра навпроти селища Горішні плавні, що під Кременчуком, нам вдалося налагодити зв’язок і розпитати його про ті події. Напрочуд дивовижна доля знову привела його до того ж самого місця, де він 65 років тому знищив німецьких кулеметників. Зараз він мешкає за півтора кілометри від тієї вогневої точки фашистів. Розповідь про цього звитяжного розвідника пропонується увазі читача на подальших сторінках нашого видання.

А тоді, у 43-му, гітлерівці, сподіваючись знищити радянські війська до того, як важка техніка торкнеться іншого берега ріки і вступить в бій, почали потужні контратаки. Практично кожна переправа була піддана нищівному артилерійському вогню противника і авіабомбардуванню. Не дивлячись на утримання всіх плацдармів, втрати з боку радянської армії були воістину колосальні - на початок жовтня більшість дивізій зберегли тільки 25-30% номіналу особового складу і озброєння. За форсування Дніпра, за самовідданість і героїзм виявлені у боях на плацдармах 2438 воїнам (47 генералам, 1123 офіцерам і 1268 солдатам та сержантам) було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Але, всупереч втратам, і завдяки героїзму і мужності воїнів радянські збройні сили, наприкінці форсування, контролювали район переправи протягом більш ніж у 300 кілометрів і в деяких місцях глибиною плацдарму до 80 кілометрів. До середини жовтня сили, зібрані в районі нижніх переправ через Дніпро, були вже спроможні почати масовану атаку німецьких фортифікацій на протилежному березі в південній частині фронту. А 6 листопада від фашистів був звільнений і Київ.

Всі надії фашистів зупинити наступ радянських військ були втрачені. Радянська Армія, яку Гітлер мав намір знищити на Дніпрі, не лише не була знищена, але й змусила гітлерівців відступити. Таким чином, Битва за Дніпро явила собою чергову нищівну поразку сил вермахту.

Але до остаточної Перемоги були ще тисячі кілометрів ратних шляхів, мільйони втрачених життів і півтора роки кривавих ратоборств...

 

Ігор Моісєєнко

Ігор Моісєєнко

Лауреат державних та міжнародних літературно-мистецьких премій. Поет, прозаїк, кіносценарист і журналіст, член Національної спілки письменників України. Народився у 1962роціу м.Кривий Ріг. Строкову службу проходив в Афганістані, у батальйоні загиблого Поета-героя «Аіста» (О. І. Стовби). Критики, відзначаючи стилістичну подібність віршів «Аіста» та Моісєєнка, вбачають ознаки наслідування Ігорем літературного Дару і Хреста вбитого війною талановитого Поета. Результатом такого духовного зв’язку двох літераторів стали надзвичайно вражаючі своїм трагізмом вірші; кіносценарії, визнані кращими за все, що було на екрані про афганську війну, і неймовірно захоплюючий роман, який визнавався кращим антивоєнним твором в СНД, за який автору в 2010 році присвоєно звання першого лауреата літературно-мистецької премії імені Богдана Хмельницького. В 2015 році, за плідну літературну та громадську діяльність у справі побудови суспільства життєдайної духовності та моралі, - звання лауреата міжнародної літературно-мистецької премії імені М.В.Гоголя «Тріумф».

Автору випало у палаючому пеклі Афганістану, нав’язаному українцям кремлівськими бонзами, пройти по межі, що розділяє життя і смерть. Але всупереч тяжким фізичним і душевним травмам колишній воїн став справжнім українським патріотом і виносив у своєму серці філософську доктрину, яка вперше сформулювала і емпірично обґрунтувала дієву Українську національну Ідею. Ігор Моісєєнко не просто розробив концепцію стратегічного розвитку української нації, але й вказав конкретні віхи на шляху її реалізації та очікувану уже в недалекому майбутньому віддачу в усіх сферах суспільного життя нашого народу. Автор «Ідеї гармонії…» пропонує шляхом внесення Української національної Ідеї в Конституцію України та утвердження її окремим Законом у стислі строки сприяти тому, аби кожен українець, кожен громадянин України іншої національності відчув її благотворний вплив. Вочевидь ця книга постає найважливішим твором, на який надихає Господь одного з найобдарованіших літераторів України. 

Новости сайта

Syndicate content
Ключевые слова