Відлуння Гіндукушу

ДЕШЕВА РИБКА – ПОГАНА ЮШКА

ДЕШЕВА РИБКА – ПОГАНА ЮШКА

 

Мудрість древніх укрів неперевершена. Та чому ж це прислів’я ніяк не втратить актуальності? Коли ж ота рибка з душком повиздихає та й згине вже з наших рундуків та прилавків? На якому ж припічку валяється той Муромський Геракл, який авгієві стайні наших торговельних дивізій масового ураження вишкребе?

Трансляція майже наживо. Тупцяємося біля прилавку одного з наших супермаркетів втрьох. Зі мною – дід Іван, чисто генерал інфантерії з ікони Георгія Побідоносця, і дівчина – мила та прегарна як сама Весна, мабуть українка. Стоїмо, голодними зубами на курячі маслаки клацаємо. А їх же тут усієї палітри навалом: і заморожені кров’ю перемазані, і свіженькі – майже не синенькі, і підварені – зелененькі. Газдиня цієї розкоші, гладенька та привітна, по господарству поряд порається, на нашу чергу уваги не звертає, заднім бампером нашого генерала зваблює. Дівчина-Весна не витримує і на п’ятій хвилині того випробування полишає наш вже майже згуртований колективчик споживачів. Аж ось дочекалися – до нас повернулися «передом». Ініціативу перехопив дядько Іван:

– А чи свіженькі оті окорочки у вас? Я про ті, що на прилавку купкою накладено та парують. Бо минулого тижня приніс від вас додому, а дружина ледь не вигнала, бо з запашком.

В нас усе свіженьке – я Вам дам понюхати який захочете.

Я трохи не вдавився від сміху, але ж питаю:

– А Ви завжди продукти нюхальним радаром на якість випробовуєте?

Відповідь була сакраментальна – далі нікуди:

– От, молодий та зелений! А чим же іще!?

І сміх, і гріх, бо більше й нічим. Але саме у день сміху – першого квітня, Кременчуцька міська рада, демонструючи намір побороти гріх торгівельного жлобства, прийняла рішення про  «Про звернення… до Кабінету Міністрів України  щодо прискорення утворення територіального відділення Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів». А далі ще веселіше. Того листа ще й не склали, а вже 6-го квітня Кабмін відрапортував про старт роботи Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужба).

Ото оперативність! Не встиг дід Іван свій нюхальний радар у бойовий режим налагодити, аж тут держава йому усі делікатеси на якість відскановані на тарілочці й піднесе.

  На жаль, на даний момент жодного способу захисту прав споживача, крім судового, в Україні майже не існує, – розповідає начальник управління розвитку підприємництва, торгівлі, побуту та регуляторної політики кременчуцького міськвиконкому Людмила Жорняк. – У тій Держспоживслужбі двоє інспекторів на всю область. То чи зможуть вони встигнути відреагувати на тисячі звернень споживачів з усієї Полтавщини? Замість розформованих раніше установ з контролю, нічого дієвого ще не створено. Залишається покладатися на добросовісність суб’єктів господарювання. В них повинні бути свідоцтва про якість на увесь товар, і запитати їх має право споживач будь-коли.

Ну то спитаємо в суб’єктів. Поганяймо на супермаркети. Там в нас найдешевше.

Направляємо телескопи в АТБ – на м’ясо, сир кисломолочний, молоко. Та дарма – жодної найменшої довідки на місці немає. Як пояснює адміністратор, усі посвідчення якості в головному офісі – у Дніпропетровську. Але за потреби – вони інтернетом зв’язуються і роздруковують, чого душа забажає. І дійсно, хвилин за двадцять винесли документа з гоноровою назвою – «Декларація виробника». Це такий папірець у якому виробник зазначає перелік продукції, масу, строки зберігання і таке інше. Розгледіти там хоч щось, крім назви, без мікроскопу неможливо. Видимою є назва тільки отримувача молока: АТБ Цюрупинск. Виникає питання: а кременчужани тут яким боком? Про перевірку якості свідчить тільки штамп Держветнагляду. Тільки рота відкрив, аби  дізнатися: а де ж саме посвідчення якості до цієї промокашки… Та де там –  адміністратора вже й слід прохолов.

Маршируємо у «Фоззі» – за посвідченнями якості на ту ж саму групу товарів. Години півтори чекаємо. Виносять теж саме – декларації виробника, де виробник сам собі свідчить про якість свого ж. На запитання, про посвідчення якості – адміністратор показала нам спину.

Але тим не обійшлося – за нашу надмірну цікавість у «Фоззі» нас мало не «пов’язали». Детектив почався на порозі. Як виявилося, на майданчику цього закладу торгівля ведеться з порушенням законодавства про мовну політику України. Закон регламентує, що маркування товару повинно відбуватися державною мовою. Ми ж зіштовхнулися з відвертим нехтуванням цих вимог – маркуванням російською мовою. Адміністрація «Фоззі» пообіцяла розібратися й передзвонити, але ж обіцянка – цяцянка. Ніхто на дотримання свого слова так і не спромігся.

На прохання змінити вивіску довелося вислухати цілу тираду про невимовну любов до язика держави-окупанта, про демократію і почути глузування з української мови. Коли ми спробували зафіксувати це порушення на камеру телефона, обурені підприємці втрьох накинулись на журналіста з погрозами й намаганнями відібрати телефон силою, а як не вийшло – викликали поліцію. Мовляв, нахаба-журналюка хуліганить – на камери тут без дозволу світлєйших їхні фізії змалював, та ще й чинить спротив – злісно не дає нічого в себе відібрати, що особо «обідно». Поліція, схоже, на той виклик «забила», бо вже годину ніяк не їхала. Ті троє хоч і засмутилися та вирішили пробачити, патамушта вілікадушниє ані. Але тут журналюка сам подзвонив на 102 і наполіг, щоб приїхали. Аж тоді поліція таки знайшла хвилинку, прискакала за три хвилини і прийняла заяву про нахабство репортера від потерпілих і паралельно про перешкоджання ними журналістській діяльності, що є кримінальним діянням. Схоже, хлопці собі ж личаки і сплели. А треба було всього лиш замінити картонку…

 

До речі, читачам буде цікаво дізнатися, що усі оті трафаретки про заборону зйомки у супермаркетах – пшик дрібненький. Ніхто й ніде, за винятком режимних і військових об’єктів, не має права, незалежно від форми власності, забороняти людині у публічних місцях знімати відео чи фото. Отже, кому долоньки чухаються крові з бритогривих невігласів посьорбати, – камеру в руки і на редути! Як не з’їмо, то хоч фоток назнімаймо.

Наразі шукаймо пригод далі.

"Продукти", що на вул.Перемоги 42/8. Дівчина за прилавком, одягнена у спортивний одяг, заявила, що сертифікати якості у власниці, якої немає в місті і заявиться не скоро.  "Змішторг" – зі слів власника, посвідчення якості десь валяються, але довго шукати. "Левада", що на вул.Жадова ніяких документів про якість продуктів для споживачів не знайшлося.

Та шо ж воно за пошесть така!? В нас же достаток – хоч тракторами топчи, а гризнути щось – як гадюку ковтнути. В тому й то біда – державного контролю ніякого, а нюхачів з радарами на всіх не вистачає.

Однак, незважаючи на усі зусилля яничарів-рефформаторів, ще не вмерли в Україні всі експерти і понині. Громадське об’єднання «Науково-дослідний центр незалежних споживчих експертиз ”Тест” діє з 2001-го року. От фахівці цього закладу й задались питанням: годувальників – хоч греблю гати, а де ж совість? І, якщо держава не здатна, заходилися перевіряти якість самостійно. Маємо доволі цікаві результати.

Молоко: половина зразків перевірку не пройшли. Молоко "Щодня" хоч і виявилося справжнім, але на смак зовсім не було схоже на молоко, тому "погано". У молока "Заріччя" були суттєві зауваження по органолептиці, до яких додалися проблеми з мікробіології, в результаті - "дуже погано". В продукції "Ведмедик Чарівник" і "Хуторок" одночасно присутня кишкова паличка і значний відсоток рослинних жирів, оцінка цих зразків "дуже погано". У молоці "Добриня", "Молочна родина", "Ведмедик Чарівник", "Заріччя" і "Хуторок" виявлена кишкова паличка.

Сметана марок "Марічка", "Щодня" та "Хуторок" виявилася одночасно несмачною і несправжньою, в результаті у всіх трьох оцінка "дуже погано". Причому у "Щодня" та "Хуторок" молочного жиру в складі продукту не виявилося зовсім, а у сметані "Молочна ферма" і "Добриня" кишкова паличка.

За результатами дослідження вершкового масла з 11 зразків справжніми виявилися тільки чотири: "Ферма", "Наш молочник", "Яготинське" і "President".

Сім зразків за назвою, складом і ДСТУ заявлених як справжнє вершкове масло виявилися фальсифікатом. Це: "Ах Молоко!", "Гайсинський", "Гостинець", "Хіт продукт", "Еней", Varto, "Срібне".

Ось нам і відповідь, чому без експертних оцінок на прилавок постачається дешевше. Більшість з фальсифікату якраз в групі більш дешевих продуктів. Отже маємо підказку для споживачів: якщо хочете купити справжнє, то не женіться за дешевими цінниками. Вартість за пачку склала від 9,90 грн за фальсифікат "Гайсинська" до 18,90грн за справжнє масло "Ферма".

Якщо порахувати вартість 100г сметани, то виходить, що несправжня сметана суттєво дешевше. Ціна 100г сметани з рослинними жирами в середньому склала 1,52грн, тоді як ціна 100г сметани з відмінними і хорошими оцінками в тесті 1,80грн. Приблизно такі ж співвідношення й по м’ясним продуктам.

Та невже виробники "псевдопродуктових" товарів намагаються заманити споживача більш низькою ціною?! Більше того, вони ще й уникають експертиз, аби у змові з торгашами згодовувати споживачам свій фальсифікат із кишковою паличкою упереміж. Тому вони й відвертаються до людей спиною, тому й кидаються на журналістів з кулаками.

Схоже, свій радар зачохлити дідові Івану ще не світить. Але надію не втрачаймо. Нашу юшку і галушки не здолають з часником пампушки! Перемога буде за нами! Наша справа – права! Єднаймося навколо діда-нюхача Івана!

С.Крихітка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ігор Моісєєнко

Лауреат державних та міжнародних літературно-мистецьких премій. Поет, прозаїк, кіносценарист і журналіст, член Національної спілки письменників України. Народився у 1962роціу м.Кривий Ріг. Строкову службу проходив в Афганістані, у батальйоні загиблого Поета-героя «Аіста» (О. І. Стовби). Критики, відзначаючи стилістичну подібність віршів «Аіста» та Моісєєнка, вбачають ознаки наслідування Ігорем літературного Дару і Хреста вбитого війною талановитого Поета. Результатом такого духовного зв’язку двох літераторів стали надзвичайно вражаючі своїм трагізмом вірші; кіносценарії, визнані кращими за все, що було на екрані про афганську війну, і неймовірно захоплюючий роман, який визнавався кращим антивоєнним твором в СНД, за який автору в 2010 році присвоєно звання першого лауреата літературно-мистецької премії імені Богдана Хмельницького. В 2015 році, за плідну літературну та громадську діяльність у справі побудови суспільства життєдайної духовності та моралі, - звання лауреата міжнародної літературно-мистецької премії імені М.В.Гоголя «Тріумф».

Автору випало у палаючому пеклі Афганістану, нав’язаному українцям кремлівськими бонзами, пройти по межі, що розділяє життя і смерть. Але всупереч тяжким фізичним і душевним травмам колишній воїн став справжнім українським патріотом і виносив у своєму серці філософську доктрину, яка вперше сформулювала і емпірично обґрунтувала дієву Українську національну Ідею. Ігор Моісєєнко не просто розробив концепцію стратегічного розвитку української нації, але й вказав конкретні віхи на шляху її реалізації та очікувану уже в недалекому майбутньому віддачу в усіх сферах суспільного життя нашого народу. Автор «Ідеї гармонії…» пропонує шляхом внесення Української національної Ідеї в Конституцію України та утвердження її окремим Законом у стислі строки сприяти тому, аби кожен українець, кожен громадянин України іншої національності відчув її благотворний вплив. Вочевидь ця книга постає найважливішим твором, на який надихає Господь одного з найобдарованіших літераторів України. 

Новости сайта

Syndicate content
Ключевые слова