ВІДЛУННЯ ГІНДУКУШУ

 

Гіндукуш – гірський хребет в північно-східній частині Афганістану, що визначає ландшафт країни, її економіку і етнос. З незапам'ятних часів Гіндукуш був каменем спотикання Сходу. Звідси починався шлях до Індії та Китаю. Таке географічне розташування завжди зумовлювало стратегічну цінність території Афганістану. Від самих шумерів до наших днів тут не припинялися військові конфлікти. Особливо насичена війнами новітня історія Афганістану.

Вже 30 років пройшло з тих пір, коли перший підрозділ регулярної Радянської Армії ступив на землю Демократичної республіки Афганістан. Лише за 10 років припинилася та війна. Кажуть саме через неї розвалився СРСР. Але й до цього часу політологи сперечаються про необхідність і результати тієї війни. Не менш актуальні ці дискусії і сьогодні, на тлі чергового конфлікту в Середній Азії, і в Афганістані у тому числі.

Радянський Союз, починаючи з 1919 року, підтримував дружні добросусідські взаємини з Афганістаном. За допомогою СРСР тут будувалися заводи, фабрики, електростанції, виучувалися висококваліфіковані фахівці. Афганська армія забезпечувалася радянською технікою і озброєннями. Щедрі та регулярні фінансові вливання підтримували економіку аграрної монархічної держави – стратегічного азійського партнера. Стосунки між двома країнами розцінювалися не інакше як братерські. Проте, революційні перетворення в Афганістані наприкінці сімдесятих привели до дестабілізації внутрішнього становища.

Найвищі керівники держави, Амін і Таракі, колись разом здійснили Квітневу революцію: вигнали з країни короля Дауда і встановили, начебто, народну владу. Але жорстоке протистояння, що спалахнуло між цими двома партійними лідерами, призвело до фізичного знищення останнього. Згодом громадськість дізналася – Таракі задушили вночі. Як злодія – подушкою, що в ісламському світі вважається ганебною смертю.

Але від того люті міжусобні конфлікти, що роздирали країну, не припинилися. Щоб втримати і без того хиткий трон Амін почав загравати з обома лідерами світової політики. Кремль встигнув першим.

Спочатку в Афганістані з’явилися, начебто для охорони  сімей радників і майна СРСР, два батальйони спеціального призначення. Згодом, силами цих підрозділів та військ спецпризначення і було здійснено фізичне усунення Хафізулли Аміна.

Спочатку його намагалися отруїти. Проте, ударна доза отрути не заподіяла Амінові смерті. Врятував, не відаючи планів КДБ, радянський лікар, якому Амін довірявся беззастережно. Тоді урядовий палац атакували батальйони спецпризначення. Вони й довершили справу. Після нетривалого штурму ледве живого після отруєння Аміна було застрелено в одній з зал напівзруйнованого палацу. Тим часом, до Кабулу вже летів новий призначенець на вищу владну посаду братнього Афганістану – полковник Бабрак Кармаль. Його теж виховували в радянських академіях. За свого прибуття до Кабулу, керований планом Кремля, він попросив у Радянського Союзу тимчасової військової допомоги задля збереження звершень Квітневої революції.

Як доводили тоді особовому складу 40-ой армії політпрацівники, – спізнилися б ми на 4 години, в Афганістані стояли б ракети потенційного противника – північноатлантичного блоку. Це створило б реальну загрозу ядерної атаки з півдня, на яку б довелося реагувати збільшенням витрат на військову присутність в Середній Азії. Згодом хтось підрахував, що обнести колючим дротом кордони, облаштувати застави, на зразок радянських прикордонних, та налагодити там надійну охорону всього периметру гірського Афганістану вийшло б у чотири тисячі разів дешевше, ніж те протистояння, що зчинилося через військове вторгнення. Кажуть, ця війна знищила СРСР і перекроїла політичну карту світу.

Спочатку участь радянських військ в бойових діях не планувалася. Як розповідають деякі з державних діячів тієї епохи, у Кремлі сподівалися, що для збереження контролю за стратегічною територією вистачить тільки присутності в Афганістані обмеженого контингенту, котрий, допомагаючи місцевому населенню відбудовувати країну, виконуватиме функції скоріше «стройбату». Як на це можна було розраховувати, до цих пір незрозуміло. Опозиційні сили, цілком вмотивовано, розцінили присутність армії «невірних» на своїй території як неприкрите вторгнення і, за підтримки потенційних противників СРСР, організували запеклий опір. Таким чином, Радянський Союз увійшов у відкрите військове протистояння.

Вночі 24 грудня всі підрозділи майбутнього контингенту отримали наказ з усією матеріальною частиною висуватися на південь. Багато хто сподівався, що це тільки чергові навчання, якими мордували тоді військовиків регулярно.

Але Радянській Армії довелося в екстреному порядку, з тим, аби вже на місцях дислокації будувати бази і аеродроми, вести свої частини через весь Афганістан. При цьому, своїми силами, не маючи досвіду ведення бойових дій в умовах гірської пустелі, долати опір місцевого населення та моджахедів, посилених окремими регулярними військовими частинами, котрі з усім радянським озброєнням перейшли під зелений прапор священної війни з «кяфірами». Відомо, що Афганістан нікому ще не вдалося підкорити. Проти нас виходили воювати навіть старі й діти, озброєні кременевими рушницями. Відомі випадки, коли місцеві тубільці, з тих, що ніколи трактора не бачили, атакували танки та БТРи верхи на конях та на верблюдах і озброєні тільки шаблюками.

Нашим підрозділам протистояли люті морози вночі і неймовірна денна спека, відсутність води і нікчемне постачання. Досі невідомо, який з кремлівських стратегів вирішив, що радянського солдата, в умовах гірської пустелі, у тій жаровні, потрібно, катувати солоною перловкою, з ознаками перебування поряд з тушкованим м'ясом, і старим – аж смердючим, позеленілим, просоленим наскрізь салом з державного резерву. Мабуть, “той стратег” вирішив, що в Афганістані, на кожній сопці, стоїть по умивальникові. Серед бійців ходили наполегливі чутки, що в гірський пайок входять шоколад і згущене “молоко”, а не солоні галети замість хліба і прострочена скумбрія в томаті у роздутих отрутою консервах, якими мордували бійців. Деякі щасливчики навіть бачили справжні цигарки сьомого класу якості – “Донські”, і шостого – “Мисливські”, котрі за їх отруйність прозвали – “Смерть на болоті”. Але то було ще не все.

Як запевняли політпрацівники, під Пешаваром (Пакістан), за 15 кілометрів від афганського кордону, противник розгорнув цілий інститут з розведення інфекційних захворювань. Разом з комарами, мухами, вошами та іншою нечистю забуті цивілізацією хвороби, типу холери, тифу і малярії, були спрямовані на наші війська. Першою удар бактеріологічної зброї прийняла 66-а мотострілецька бригада, що базувалася під Джелалабадом. Та так, що в медроті і госпіталях опинилося у ліжках до 70% штатної чисельності особового складу підрозділів. Більшість з нас тоді не знали, що ці хвороби вдарять по майбутньому. Наприклад, по здатності до дітонародження. Ті 30, що залишилися в строю, з коричневими від жовтяниці очима, завошивлені та змучені спрагою у шістдесятиградусну спеку, і виконували бойові завдання. Під час реєстрації, в госпіталях записували номер частини хворого. Показово, що навпроти прізвища бійців з Джелалабаду писали просто – «бригада».

Цими та іншими обставинами і спричинені були значні втрати Радянської Армії в перші місяці перебування в Афганістані. Проте, радянські частини виявили дива самовідданості і оперативності і в найкоротші терміни зайняли вказані їм позиції дислокації. Надалі, основні бойові дії велися саме радянськими підрозділами. Афганська армія виявилася просто не боєздатною, і використовувалася, більшою мірою, для перенесення вантажів і провіанту.

Офіційне введення регулярних частин Радянської армії в ДРА почалося 25 грудня 1979 року, а їх вивід був завершений 15 лютого 1989 року, в повній відповідності з Женевськими угодами «чотирьох» по Афганістану.

За цей час в бойових діях і їх забезпеченні взяли участь 620 тисяч радянських військовослужбовців і 21 тисяча робітників і службовців. Загальні безповоротні людські втрати в Афганістані (убиті, померлі від ран і хвороб, загиблі в катастрофах, в результаті випадків і нещасних випадків) – 14453 людини, у тому числі:

• убито в бою – 9511,

• померло від ран – 2386,

• померло від хвороб – 817,

• загинуло в аваріях, катастрофах, в результаті нещасних випадків, покінчило життя самогубством – 1739.

По категоріях:

• генералів – 4,

• офіцерів – 2129,

• прапорщиків – 632,

• сержантів і солдатів – 11549,

• робітників і службовців – 139.

Пропали без вісті і потрапили в полон – 417 чоловік, 119 з них були звільнені; 97 повернулися додому, 22 мешкають в інших країнах. Загальні санітарні втрати в Афганістані склали 469685 чоловік, у тому числі:

• поранених, контужених, травмованих – 53753,

• захворілих – 415932;

з них:

• повернено в стрій – 455071,

• звільнено за станом здоров'я – 11654,

• померло (вони включені в число безповоротних втрат) – 2960.

Хворих по категоріям:

• офіцерів і прапорщиків – 10287,

• сержантів і солдат – 447493,

• робітників і службовців – 11905.

З 11654 звільнених за станом здоров'я 10751 стали інвалідами:

• 1-ої групи – 672,

• 2-ої групи – 4216,

• 3-ої групи – 5863.

Втрати техніки і озброєння:

• літаків – 118,

• гелікоптерів – 333,

• танків -147,

• бойових машин піхоти, десанту, бронетранспортерів – 1314,

• гармат і мінометів – 433,

• радіостанцій і командно-штабних машин – 1138,

• інженерних машин – 510,

• бортових автомобілів і бензовозів – 11369.

А скільки тих, що отримавши там страшні тропічні хвороби, до цих пір вмирають в розквіті сил на лікарняних ліжках? Скільки – з понівеченими душами і долями? Скільки зруйнованих «афганським синдромом» родин? Який інтелектуальний потенціал загублено? Адже після служби в Афганістані більшість з тих, що звільнялися, не вміли нічого, окрім стріляти і вбивати. Лише одиниці, в подальшому, змогли здобути освіту. Ці втрати не піддаються обліку і також невиправні. Як і наступні: за десять років війни, за неофіційними даними, загинуло два(!) мільйони афганців. Залишається тільки гадати – скільки поколінь афганці будуть ненавидіти слов’ян. А колись наші відносини були братерськими.

Статистика не дає повного уявлення про ті події. Але ми повинні завжди пам’ятати: за кожною з наведених цифр – людські сльози, біль та страждання, якими були затоплені обидві країни.

Серед результатів тієї війни є й інші…

Саме там, в Афганістані, на шкурах наших солдатів, пройшли випробування кращі в світі автомати АК-74. Саме там виявилася недоцільність застосування кулі зі зміщеним центром в умовах джунглів і в ближньому бою. Зачепивши гілочку, така куля відхилялася убік від цілі. Ось і воюй собі з кущами. А в ближньому бою калібр 5,45 просто прошивав противника як голка, не завдаючи особливої шкоди. Скільки хлопців загинуло в «зеленці» після цих «випробувань»? Вісімнадцятирічних! Скільки матерів отримали з армії, наче поштову посилку, у наглухо запаяних, щоб рідні не бачили розтерзаних на клапті своїх дітей, домовинах?!

Саме там з'явилася на той час краща в світі БМП-2 (бойова машина піхоти). Моджахеди нарекли її метким – «шайтан-гарба». Попередня – БМП-1, конструктивно не мала можливості підняти гармату вище 45 градусів, і в горах перетворювалася на беззахисну мішень. А до появи БМП-2, наші колони в умовах високогірних вузьких ущелин противники розстрілювали «граючись». Підпалювали головну і замикаючу машину, і потім, монотонно знищували ті, що залишились. Тим хто виживали, нічого не залишалося, окрім як, лежачи під палаючими машинами, відстрілюватися із стрілецької зброї абикуди і молитися на оперативність «літунів». Ще й спробуй вцілити, коли й без того надзвичайно вправні маскувальники афганці і засідки свої облаштовували так, щоб противник стріляв проти сонця. Втрати особового складу на шляхах транспортних сполучень на той час обчислювалися після таких засідок десятками. Через це, деякі з частин відправляли колони за провіантом тільки тоді, коли закінчувалося пальне. А до того, місяцями годували бійців тільки смердючою складами рідкою баландою з картопляного ерзац-порошку, яку звали «парашою», а то й взагалі – одним повітрям. В таких підрозділах чорний як земля та глевкий як багнюка хліб був за свято, а діарея мордувала увесь особовий склад.

Саме там з'явилася і пройшла випробування неперевершена «Чорна акула». Цей вертоліт називають літаючим танком. До його появи спеціальність військового пілота вважалася чи не найнебезпечнішою. Засоби наведення, встановлені на «Чорній акулі», дозволяють усіма стволами стежити за переміщеннями усіх позначених оператором цілей, і забезпечують невідворотне і безпомилкове їх враження.

Саме там, в умовах важкодоступних гірських районів, випробувано об'ємну бомбу. Після її скидання, утворюється гігантський конус вибухонебезпечного газу, поступово проникаючого в найменші шпарини. Одного пострілу трасуючою кулею в район скидання вистачає, аби знищити живу силу противника у будь-якій норі. Наскільки це важливо, знають ті, хто поряд зі стікаючими кров’ю товаришами лежав за каменями під прицілом снайпера і гадав: «Кого наступного?» А маскуватися моджахеди вміють так, що гірський орел не помітить навіть спалаху після пострілу. Але уявити – як воно потрапити в те пекло, коли все навколо горить разом з тобою, і тільки за те, що ти захищаєш свою Батьківщину, теж моторошно. Солдати тієї війни і досі прокидаються серед ночі від видінь з того минулого…

Саме там радянське танкобудування отримало такий поштовх, що до цього часу наші танки визнаються кращими на всіх міжнародних аукціонах військової техніки. Але це аукціони смерті…

Цей перелік можна продовжувати до безкінечності. Взагалі-то, винайдено тисячі засобів знищити людину. Ось тільки аби народити нічого нового не придумали. Питання в тому – чи варто пишатися тими досягненнями? Чи потрібні вони людству? Адже вони вбивають!?

2 тисячі років тому один негідник, аби випросити в парламенту санкцію на агресію, промовив блюзнірське: «Хочеш миру – готуйся до війни!» Гірко усвідомлювати, але до цього часу нездатне до злагоди людство, керуючись цим висловом як гаслом, озброюється, витрачаючи такі потрібні на освіту, медицину, культуру… кошти. При цьому майже забуто інший вислів: «Підстав ліву, коли вдарили по правій…»

А щоб відбулося, якби все людство одночасно підставило щоку? Вдарити було б нікому…

ТРЕТІЙ ТОСТ

 

                                     

  Перекладено 26.09.2010 

 

  Перекладено 30 вересня 2010 р.

   

 Перекладено 30 вересня 2010 р.

 
                             Перекладено українською 3-4.096.2010

 

 

 Перекладено 28 вересня 2010р.

 

ОСВІДЧЕННЯ

 

                                               Тут не буває тишини –

                                               Шакали виють край дороги,

                                               Горять мечеті і мости,

                                               Кабул* викочує свої пороги.

                                               Тут я радію

Мріям тим,

                                               Що їх не спинять гір відроги!

                                               Я знаю,

                                               Що приснишся ти.

                                               Не йди!

                                               Побудь іще хоч трохи.

                                               Секунду кожну я спиваю,

                                               І жилочку люблю найтоншу,

                                               І спогадами задихаюсь.

                                               Про інших думати –

                                               Не хочу.

                                               За всіх найвищу

                                               Зіроньку ясну

                                               Ти тільки побажай –

                                               З небес Тобі зніму.

                                               Всі хмари

                                               Над тобою розжену,

                                               Моря і ріки осушу.

                                               В рівнини

                                               Перетворю

Усі гірські вершини.

                                               Зруйную перепони

                                               Й лабіринти.

                                               Аби єдине –

Заслужити у'смішку твою.

 

                                               Ще трохи почекай –

                                               Я повернутись мушу.

                                               Мене не спинять

                                               Перевали Гіндукушу.

                                       *Кабул – гірська річка в Афганістані.

                                                                                                     Перекладено 29 вересня 2010р.

 

 

ГОЛГОФА

                                      Воля,

                                      Мов криця,

                                      Гартована і льодом і вогнем

І в кожному ковтку повітря

Ятрить отрути гіркота.

Твоя долоня кров’ю

Повна вщерть

Побиті батогами ребра.

Піском розжареним

Зіниці спека рве.

«Звершилось!»

 

Варавву???

Вбивцю???

Вбивцю…

Десь внизу

Юрба ридає бита.

Ота,

Яка просила хліба.

У Тебе, вбогого,

Просила ще учора!

 

Скільки ви будете

Себе губити?

Просили чуда?

Дайте Йому

Іще три дні.

 

Ісусе!

Я!

Вірю!

Я знаю –

Ми витерпіли

Вже два.

З Тобою разом

                                      Я сходжу.

                                      Я сходжу кров’ю в ранах.

                                      Я вірю!

                                      Ти візьми                     

                                      Мене з Собою.

                                      Перекладено українською 5.09.2010

 

ГОП-СТОП

Мужик!

А дай-но закурить.

Чого ти зириш вбік?

Бик!

Гляди!   

Який у нас прикид?

Чого мичиш,

Як той ішак під Кандагаром?

Ну, хлопче,

Повтори.

Ходи сюди –

Під ліхтарі.

Ти що –

Закам’янів?

Стоїш,

Як статуя

Із Баміана!

Ти плачеш?

Та зажди!

Невже це справді ти?

На власному горбу

Мене тягнув

П’ятнадцять літ назад

Через пустелю –

Аж під сам Джеллалабад?

Аллах Акбар!

Бача!

Куди ж ти був пропав!

Із госпіталю

Я тобі писав.

Дай руку!

Де твоя рука?

І що ти

Все мовчиш?

Тоді що ж трапилося?

Міна?

Ти що,

Без язика?

В полоні був?

І скільки літ?

П'ятнадцять?!!!

 

Перекладено 1 червня 2010 року

 

 

                                       Перекладено 1-4 червня 2010 р.

  

ПРОВИДЕЦЬ

(ОРАКУЛ)

                  Життя  безмежне.

                   Його прожить –

                   Не поле перейти.

                   Що жде тебе

                   В кінці земних шляхів –

                   Це знати хочеш ти?

                   Соснова дошка

                   У холодній ямі,

                   І хвилі забуття

                   Одвічної пітьми

                   Чи проб нових

                   Надія нелегка?

                   Дерзає зранена душа

                   Пройти

                   По ще несходжених стежках?

                   В майбутньому

                   Не бачиш змісту?

                   І почерпнув

Знання до переситу?

На інший путь

Не сподівайся – не знайдеш!

Усім нам доля прирекла

До істини прийти

Дорогами страждань.

Немає меж!

І не існує зримого кордону.

В потоці суєти брудному

Завдання із завдань

Не назбирать гріхів –

Лишитись чистим

В бурях всіх розчарувань.

Щоб до світіння

Твоєї зіроньки-мети

Наблизитись хоча б на п’ядь

І не померти –

Перейти

До вічного життя.

                                                           Перекладено українською 6 травня 2010 року

 

 

 
Перекладено українською  7 травня 2010 року.

 

 

Порожньо…

                                      Порожньо –

                                      Голодно і холодно,

                                      Не зворухнеться ні одна струна,

                                      Бархани ситі каменем застигли,

                                      При олтарі розіп’ята Весна

                                      Сльозами сходить, трепетно згорає…

 

                                      Лиш вітер, лід метаючи гіркий,

                                      Рікою болю вени обпікає…

 

                                      2001, 2007

          

 

 

2002р.

Авторизовані переклади

Тетяни Майданович, Ігоря Моісєєнка