Відлуння Гіндукушу

Синопсис “Сектор обстрілу – “Аісти”

Синопсис “Сектор обстрілу – “Аісти”
«СЕКТОР ОБСТРІЛУ - «АІСТИ»
 
Кіносценарій покликаний привернути увагу аудиторії до провідної ідеї і найболючішого його виклику: «Суспільство, кращі сини якого полягають жертвами Молоху – ідолу війни, приречене опинитись на тому ж вівтарі».
 
Синопсис
 
Провідна ідея розкривається чотирма ключовими сюжетними лініями, головна з яких упроваджує конфлікт: «поетичне мистецтво - військове мистецтво».
Під час випробування в Афганістані «об’ємної бомби» у 1982 р. гине Поет-герой – «АІСТ» (від рос. - Александр Иванович Стовба). Але залишається його зошит з недописаним віршем «Батьківщини сини». Підлеглий «АІСТа» - сержант Богдан Білоград, обдарований поетичним талантом, протягом року безуспішно намагається дописати закінчення цього вірша і покласти його на музику.
У наддніпрянському містечку повернення Білограда з війни дожидають рідні та вагітна наречена. Але, не витримавши очікування, помирає його Мама. Пригнічений горем Батько, чекаючи сина, не дозволяє ховати її протягом десяти днів. На цвинтарі, під час поховання, біля виритої могили всі чекають його приїзду. Над процесією пливе попечений згарищем лелека.
Тим часом, в Афганістані, бійці підрозділу Білограда полонять моджахеда. Білоград відбирає в полоненого малахітове намисто. Під тортурами афганець викладає план знищення автоколони на шляху Асадабад - Джелалабад загоном опору, що базується в ущелині Хара. Білоград розстрілює полоненого при спробі втечі, на очах у його брата - Равіля. В ущелину Хара призначається бойова розвідувальна операція.
Під час просування в район операції Білоград приймає на БМП попутника - свого «кровника» Равіля, котрий видає себе заафганського активіста, озброєного архаїчним пістолетом-кулеметом Шпагіна (ПКШ). Равіль впізнає братове намисто, яким намагається торгувати Білоград. Богдан відзначає і запам’ятовує свіжий і дуже примітний шрам на обличчі Равіля. Відволікаючи увагу Білограда спогадами про Харків,  Равіль закріплює на башті гранату. Через халатну неуважність Білограда, від гранати гине механік-водій БМП, котрий в минулому врятував Богданові життя. Білоград перетворюється із старослужбовця на ізгоя.
Під час просування до місця дислокації в горах рота натикається на засідку і припиняє просування. В результаті складної дуелі снайперів, Білоград, як кращий в роті стрілець, знаходить вогневу точку противника, який стріляє з ПКШ, і впізнає в нім Равіля. Командир роти, щоб реабілітувати Білограда, переконує його не вбивати, а тільки поранити Равіля, аби полонити його живим, щоб унеможливити розсекречення операції та для з'ясування розвідданих і обставин загибелі механіка-водія на дорозі. Білограду вдається поранити противника. Рота вирушає на позиції Равіля. Білоград залишається разом з "молодим" бійцем - Маслевічем, щоб прикрити роту і не дозволити противникові винести пораненого Равіля з сектора обстрілу.
Тим часом з'ясовується, що вся операція стала можливою внаслідок добре продуманої дезинформації армійської розвідки противником, а саме, керівником бандформування Вахедом. Моджахеди Вахеда збирають в районі ущелини чисельні загони і переходять до активних дій з метою знищення підрозділу радянських окупаційних військ із застосуванням «об'ємної» бомби, аналогічної радянській, випробування якої були проведені за рік до описуваних подій і за участю головних дійових осіб.
Ударним загоном моджахедів, що несуть «об'ємну бомбу», атакуються одночасно і рота на найнебезпечнішій ділянці шляху просування, і вогнева точка Білограда, з якої просто знищити роту вщент, і яка виявилася перепоною на єдиній стежині до місця призначення загону повстанців. Білоград, як досвідчений стрілець, примудряється успішно стримувати атаки з двох напрямів і прикривати роту на сусідній горі.
Через легкодухість й недосвідченість молодого бійця Маслевича, який направив дуло на Білограда, Богдан не встигає відреагувати на появу радянських вертольотів і позначити себе сигнальним димом. На очах бійців роти пілоти атакують висоту Білограда, не знаючи, що стріляють по своїх. Поранений Богдан відправляє Маслевича до роти і залишається, щоб прикрити його відхід. Сили залишають Білограда, але виявляється поетичний Дар. Як з небес на нього нисходить закінчення вірша „АИСТа”.
Зібравши останні сили, Білоград розстрілює пораненого моджахеда, нібито Равіля, і втрачає, через контузію, зір. Висоту займають моджахеди і неушкоджений Равіль, котрий і справді слідував за шураві. Равіль починає бити свого кровника – засліпленого, обпеченого і стікаючого кров’ю Білограда. Моджахеди зупиняють екзекуцію, відбирають документи Білограда та починають холоднокровний розстріл роти з його кулемета.
Бойові друзі й командири роти вбачають в тому зраду Білограда. Богдан знаходить в собі сили, щоб підірвати себе гранатою на позиції і, рятуючи роту від розстрілу, висадити «об'ємну» бомбу разом з ударним загоном моджахедів і Равілем.Вільна від земних обтяжень душа, втілена в образ попеченого згарищем лелеки, досягає операційної пологового будинку в Україні, де спостерігає народження Білоградового сина - Андрійка.
У числі супроводжуючих до України залишків тіл «Поета-Героя-Зрадника» Білограда  та його кровника Равіля - рядовий Маслевич. Насправді до України доправляються залишки тіл моджахедів з документами Білограда. На шляху слідування ця група супроводу домовини перетинається з траурною процесією поховання Матері. Батько, засліплений сльозами, помилково впізнає в офіцерові групи супроводу свого сина і з причитаннями кличе його підійти до труни Матері, звертаючись до неї: «Дивися, ріднесенька моя, приїхав наш хлопчик. Дивися, який він прегарний став, як змужнів наш Данко... Більше ми нікому його не віддамо. Не бійся, більше ніхто в нього стріляти не буде. Ти дочекалася…» Маслевич не витримує психологічного навантаження і намагається застрелитися.
Особливості гірського ландшафту рятують життя і Білоградові, і Равілю. Побиті вибухом, вони потрапляють у різні кочові племена, де виліковуються. Білограда переправляють у тюрму для полонених на території Пакистану. Там, після покарань за спроби втечі, його продають у рабство, де примушують прийняти іслам. Згодом, Богдана переправляють у табір підготовки моджахедів. Для перевірки, йому доручають вбивство Вахеда, котрий повернувся до Пакистану після операції в ущелині Хара. У супроводі Вахеда з’являється офіцер ГРУ, засланий аби дістатися до вищого керівництва руху афганського спротиву. Під час виконання цього завдання офіцер допомагає врятуватися і Вахедові, і Білограду. Втрьох вони відходять в Гімалаї. Через тисячі кілометрів гірськими стежинами, через роки поневірянь їм вдається вийти на далекосхідний кордон СРСР. Прикордонники затримують Білограда. За незаконне перетинання кордону і зраду його засуджують до тривалого строку ув’язнення у тюрмі. Через багато років, змарнілий і попечений тюремним життям Білоград отримує від офіцера ГРУ пропозицію відкупитися від ув’язнення, воюючи в Україні.
Тим часом Равіль проходить реабілітацію й відправляється до загонів моджахедів, які беруть участь у чеченській війні. Під час важкого бою Равіль отримує допомогу від українця - Маслевича, котрий за власним покликанням прибув на захист незалежності Ічкерії. Вони братаються. Згодом, на заклик побратима Равіль прибуває до України, де у складі розвідницького добровольчого підрозділу б’ється проти російських терористичних загонів. Загартований у численних битвах і випробуваннях, Равіль разом з Маслевичем опікують молодого бійця – Андрія. Під час нічної вилазки в епічній битві за донецький аеропорт, Андрій з Равілем захоплють російського бойовика Білограда, котрий здається у полон зі сльозами щастя на очах.
Білограда заковують і кидають поруч. Під час раптової атаки сепаратистів, Богдан чує, як Маслевич, командир загону захисників аеропорту, віддає наказ Андрію, називаючи його Білоградом. Під час напруженого бою, Андрій співає пісню Білограда про «АИСТа». Богдан під час нетривалого затишшя розпитує Андрійка про пісню. Андрійко зверхньо хвалиться ворожому зайді Білограду, що то пісня його вбитого кремлем в Афганістані батька, яка віками житиме, бо створена українцем. Богдан шаленіє від щастя і продовжує її спів, на який наближається вражений Маслевич. Але раптовий вибух відкидає Маслевича і засипає Андрійка купою уламків бетону. Білоград скидає кайданки і кидається розгрібати завал. До нього приєднується Равіль. Він впізнає Богдана за братовим намистом на його руці, яке той зберіг, незважаючи на всі поневіряння. Богдан впізнає Равіля за страшним шрамом - відмітиною ще з афганської війни. Разом вони витягують побитого Андрія. Богдан піднімає автомат сина. Білоград разом з Равілем, спина до спини, стають на захист пораненого Андрія.
 «Батьківщини сини» - недописана пісня Поетів-героїв «АИСТа» та Білограда набуває сили у фіналі та лунає в закінченому вигляді.
 
КІНЕЦЬ ФІЛЬМУ
Ігор Моісєєнко

Лауреат державних та міжнародних літературно-мистецьких премій. Поет, прозаїк, кіносценарист і журналіст, член Національної спілки письменників України. Народився у 1962роціу м.Кривий Ріг. Строкову службу проходив в Афганістані, у батальйоні загиблого Поета-героя «Аіста» (О. І. Стовби). Критики, відзначаючи стилістичну подібність віршів «Аіста» та Моісєєнка, вбачають ознаки наслідування Ігорем літературного Дару і Хреста вбитого війною талановитого Поета. Результатом такого духовного зв’язку двох літераторів стали надзвичайно вражаючі своїм трагізмом вірші; кіносценарії, визнані кращими за все, що було на екрані про афганську війну, і неймовірно захоплюючий роман, який визнавався кращим антивоєнним твором в СНД, за який автору в 2010 році присвоєно звання першого лауреата літературно-мистецької премії імені Богдана Хмельницького. В 2015 році, за плідну літературну та громадську діяльність у справі побудови суспільства життєдайної духовності та моралі, - звання лауреата міжнародної літературно-мистецької премії імені М.В.Гоголя «Тріумф».

Автору випало у палаючому пеклі Афганістану, нав’язаному українцям кремлівськими бонзами, пройти по межі, що розділяє життя і смерть. Але всупереч тяжким фізичним і душевним травмам колишній воїн став справжнім українським патріотом і виносив у своєму серці філософську доктрину, яка вперше сформулювала і емпірично обґрунтувала дієву Українську національну Ідею. Ігор Моісєєнко не просто розробив концепцію стратегічного розвитку української нації, але й вказав конкретні віхи на шляху її реалізації та очікувану уже в недалекому майбутньому віддачу в усіх сферах суспільного життя нашого народу. Автор «Ідеї гармонії…» пропонує шляхом внесення Української національної Ідеї в Конституцію України та утвердження її окремим Законом у стислі строки сприяти тому, аби кожен українець, кожен громадянин України іншої національності відчув її благотворний вплив. Вочевидь ця книга постає найважливішим твором, на який надихає Господь одного з найобдарованіших літераторів України. 

Новости сайта

Syndicate content
Ключевые слова